facebook

Тарас Стадницький переніс операцію на серці

“Колись в нашої команди КВН Набла був жарт «діти Рената Ахметова не просять шоб святий Миколай їм шось приніс. вони просять, шоб він в них нічьо не забрав». і шось з кожним роком той жарт все менше виглядає жартом… про то і історія”, – пише Тарас Стадницький на сторінці у ФБ.

“Не пям’ятаю, в якому то було класі, але якогось року при медичній перевірці в школі наш районний терапевт сказала «Стадницький, у вас чути шум серця». шо то мало б означати – хз, для мене, активного сільського пацана, то було «бла-бла-бла, бла-бла-бла…». потім десь ми їздили в якомусь класі в львівський ОХМАТДЄТ, там мамі сказали «в малого – пролапс митрального клапана», та й всьо. вроджена вада серця, з якою в принципі можна прожити до глибокої старості. правда тра періодично перевірятисі, тримати то на контролі і т. д.

Ми то послухали, покивали головами – і поїхали додому садити бульби, обробляти буряки і орати городи той пролапс періодично виринав при якихось комісіях, перевірках, але оскільки лікарі до нього не сильно серйозно ставилися, то чого б то я мав переживати? і ото трохи менше двох років тому мої дітиська похворіли. кашлі, соплі, короче, класіка жанра. поїхали ми на Орлика, послухала їх панянка, каже шо в принципі нічого страшного, і така «а давайте я ше й вас послухаю!» чом би й нє? шось вона слухала, вслухалась, а потім «ой, та у вас шум серця». і я такий гордо (мощно, коли можеш оперувати такими складними термінами) «та, в мене пролапс митрального клапана, то вроджене». а вона така «може і пролапс, але він вже дуже погано шумить .(і далі фраза, яка напевно всьо порішала) йдіть перевіртеся, у вас дві таких гарних доці, їм треба тато» десь тоді в межах тижня-двох пройшов УЗД, і виявилось шо всьо плоха – клапан хріново закривається, кров не повністю виштовхується, від чого серце збільшується (не знаю чи правильно я то всьо написав, але уявляв і уявляю я то так)… тра шось робити. почали шукати, шуршати і по різних каналах вийшли на Олександр Бабляк. Приїхав в Київ, познайомились, поговорили, обстежились, каже «ну та шо, та тра оперувати, давайте, Тарасе, лягайте». в травні ліг в лікарню, підготували мене, але вже перед самою операцією ше зробили дослідження через стравохід – і рішили, шо то ше не є критичною точкою, а оскільки я не опецькуватий і нема явно виражених фізичних симптомів – то з тим ділом ще можна чуток почекати. періодично перевіряючись. і ото цієї осені настав той час, коли тєгнути вже не було куди. відзняли другий сезон «Галіції», відіграли фінал Тернопільської ліги сміху – і я зразу чухнув на Київ. і, якщо чесно, то шось не дуже поняв як і що відбулося. неділя, 10 грудня – оформився, підготовка до операції; 11 грудня – операція; 12 – реанімація; 13 грудня – перевели в звичайну палату почав ходити і активно намотувати круги по відділенню; 15 грудня вже мене хотіли виписувати. всьо)

І, як каже мій дядько з Хмельницького, до чого я то всьо розказував?

1. як би хто що не розказував, але українська кардіохірургія мощна і задає тон в Європі і світі. у нас можуть зробити якісно, фахово і дуже добротно. як поодинокий доказ – ще півтора року мені скоріш за все робили б відкриту операцію на серце (а це розрізання грудної клітки і всі випливаючі звідти нюанси післяопераційного відновлення) і ставили б штучний клапан (а це медикаментозна підтримка на все життя). пройшло півтора року – мініінвазивне втручання (невеличкий розріз 7-10 см) і пластика клапана, тобто його підшивання-підштопування, а не заміна штучним. норм прогрес, нє?

2. доопераційна підготовка. страшно було? мені шось зовсім нє, бо до операції зі мною поговорили і кардіологи, і кардіохірурги, і анестезіолог, і толком пояснили шо і як вони робитимуть. і то як вони говорили і шо вони говорили дало розуміння що люди вже не вперше то роблять і точно знають що, як і де.

3. людиська, які мають проблєми з серцем – то всьо можна вирішити в Україні (ну може не всьо, але дуже добру частину). та, в мене теж ще розглядалися варіанти Німеччини і Польщі, але погодьтеся, шо то троха тупо – їхати кудась і робити якісь зайві рухи при тому, що прям в нас під рукою такі фахівці. а ше, якшо чесно, то реально розпирає від гордості що в нас можуть робити ТАКІ оперативні втручання (більше деталей і цікавого тут https://www.babliak.com/)

4. ну і на завершення хочеться подякувати тим всім людям, які були причетні чи дотичні до мого лікування – найперше Олександр Бабляк і всій його молодій команді з Добробут Лікувально-Діагностичний центр для дітей та Дорослих – Ревенко Катерині, Мельнику Євгену, (Олександр Дмитрович, додавайте хто ше там був , Lidochka Voloshko, Іванна Юзич (Ivanna Yuzych) і Oles Sem шо не відставали «ти перевірився? тепер туди. давай, давай, знайди пару годин, то треба зробити». ну і тій панянці з Топольної за її доленосну фразу, без якої певно то всьо могло б початися, але чуток запізно.

Джерело.

368

Реклама:


Related Post