facebook

Сповідь емігранта: як живеться українцям у Фінляндії

Руслан Мартинов живе у Фінляндії вже понад п’ять років та популяризує там українську культуру

Їздити на заробітки за кордон Руслан Мартинов почав ще за студентських років. Тоді це були сусідні Польща та Росія. Отримавши диплом інженера, працював у Черкасах на різних посадах, та в чергову кризову хвилю вирішив: потрібні кардинальні зміни. Вибір припав на Фінляндію.

Там черкащанин живе вже понад п’ять років та допомагає популяризувати культурні надбання українського народу, ознайомлювати фінську громаду з нашими традиціями, культурою та історією.

“У мене був товариш у Фінляндії. Він і знайшов для мене контракт на роботу. Це було ще у 2010 році. Відтоді як приїхав, так і працюю на фермах. За цей час змінив, напевно, п’ять місць роботи. Пробувши за кордоном рік, зробив виклик дівчині. Одружилися з нею вже тут, у Фінляндії. Таня зараз навчається, підтверджує свій український диплом вчителя з англійської мови”, – розповідає черкащанин.

Для проживання Руслан навмисне обрав місто Турку, що на південному заході Фінляндії.

“Я вибрав для життя місто, що дуже схоже на Черкаси. За кількістю населення ці міста практично однакові. Тут є усе необхідне і не доводиться весь час стояти у заторах, як у великих містах. До того ж це історичне місто і в ньому є душа. А ще воно неподалік від моря”, – зазначає чоловік.

Саме у цьому місті і діє Товариство українців у Фінляндії, а Руслана Мартинова цьогоріч обрали заступником голови об’єднання.

“У Фінляндії існує кілька товариств українців. Було найчисельніше товариство українців у Фінляндії міста Гельсінки і в Турку була його філія. Зараз ми відділилися від них, своє порядкуємо. Створені для того, щоб згуртовувати та представляти українців, які живуть у Турку. Проводимо українські вечори та шевченківські дні, організовуємо лекції про Україну, які можуть бути навіть у форматі розповідей якоїсь фінської баронеси про пригоди в Україні”, – пояснює черкащанин.

А ще товариство час від часу проводить благодійні заходи.
“Наприклад, торік ми запрошували з України шеф-повара на благодійний вечір. Він у Турку проводив кулінарні майстер-класи. Таким чином ми збирали кошти на ініціативу Дмитра Стуса, сина Василя Стуса. Він хоче збудувати у Києві будинок для дітей із зони АТО”, – пригадує Руслан Мартинов.

А нещодавно українці в Турку відкрили і український клас. На уроках спілкуються українською, вивчають літературу та історію рідної країни.

Руслан констатує: що гірше в Україні, то більше українців – у Фінляндії. Потік охочих працевлаштуватися за останній період значно зріс. Тільки торік українці вийшли на друге місце за кількістю відкритих робочих віз.

Читайте також:  В Україні є озеро, яке не має дна і ніколи не замерзає

“Я роблю на фермах і так складається, що увесь цей час зі мною працюють земляки. Два роки тому я навмисне перейшов на ферму, де працювали тільки місцеві для того, щоб вивчати фінську мову. На той момент я був єдиним українцем. Зараз нас уже шестеро, а фінів залишилося тільки двоє. Так виходить, що на будівництві у Фінляндії працюють здебільшого естонці, ягоди збирають азіати, а на фермах – переважно українці”, – зазначає чоловік.

Окрім незвичного як для українців клімату, коли навесні сонце сідає об 11-й ночі, а взимку встає об 11-й ранку, нашим землякам тут доводиться призвичаюватися і до певної закритості місцевого населення, яке не дуже охоче впускає у своє коло оточення.

“Фіни люблять побути на самоті. Вони можуть просидіти на святі і жодного слова не сказати, і це вважається нормальним. І на роботі вони теж можуть ходити мовчки, але це не значить, що вони не хочуть спілкуватися. Для фіна це великий жах, якщо він заходить в автобус, а там немає вільних місць, і він змушений підсісти до когось. У такому випадку і для нього і для того, до кого він підсяде, це буде дуже стресова ситуація”, – розповідає Руслан.

Не намагаються фіни і справити на когось враження, як це часто буває з українцями. Вони стараються не виділятися ні машинами, ні одягом. У них скрізь панує простота, але водночас і надійність.

“Одяг для фінів має бути зручним, а взуття не має промокати. За це вони власне і платять гроші. А ще немає понтів. І інколи дуже цікаво спостерігати, коли до супермаркету під’їжджає остання модель “Мерседесу” і звідти виходить жінка в резинових капцях. Для нас це має кумедний вигляд, а для них звична справа”, – зазначає чоловік.

У той же час українцям у фінів є чому повчитися, а зокрема бережливому ставленню до природи. Фіни знайшли спосіб пристосуватися до неї і при цьому не зашкодити.

“Над швейцарцями жартують, мовляв ті викидають пакетик чаю у п’ять різних контейнерів. Фіни дуже подібні в цьому. Так, це може бути по 15 різних контейнерів, і так сортування забирає час, але вони знають для чого це роблять. Біовідходи спалять і отримають тепло або частина з них піде на добриво і буде врожай. Всі докладають зусиль, щоб не зашкодити природі і залишити щось після себе. Фіни можуть зробити на острівку своє житло, але так, щоб не пошкодити нічого на ньому”, – додає Руслан Мартинов.

Джерело.

495

Реклама:


Related Post