“Приїду через місяць. Готуй документи на розлучення”: Про що говорять у жіночих консультаціях

О 8:30 у жіночій консультації міста Вишневе Київської області в черзі сидять 12 жінок. Чоловік у джинсовій сорочці моститься поруч із кучерявою блондинкою, гладить їй праву руку.

– Зранку сильний токсикоз був. Думала, до поліклініки не дійду, – жаліється та чоловікові.

– То сьогодні приходити чи мамка ще сердиться на мене?

– Зря ти її у понеділок послав. Бігала по квартирі і за серце хапалася. Валідолу не було, мусили “швидку” викликати.

– А чого вона на мене бочку котить? Я не привик, щоби мною командували.

– Маму можна зрозуміти. Ти ще із Софією не розлучився, а вже до мене ночувати ходиш. Сусіди все бачать. А тепер ще ця вагітність. Скоро живота стане видно. Мамка хоче, щоб я до батька жити переїхала. А мені з Тарасівки на роботу добиратися незручно.

– Соня – то прошле. Через тиждень нас офіційно розлучать. Але знову женитися я не готовий. Дитину запишеш на мене. Будем жити в гражданському шлюбі.

– Вов, так не піде. Або до пологів розписуємося, або я оформляюся як мать-­одіночка. Ти ніде не працюєш. Із тебе навіть аліментів не візьмеш. Нащо мені твій гражданській брак?

Жінка у жовтій панамі дістає із сумки банан і йогурт.

– Со вчерашнего дня ничего не ем. Весь вечер проплакала. У соседки с пятого этажа ребенок из окна вылетел. Мальчику 2 года. Оперся на москитную сетку и полетел вниз.

– На смерть? – запитує довгонога білявка в коротких джинсових шортах.

– Живой. В реанимации. Череп лопнул от ушка до ушка. Доктора никаких прогнозов не дают. Ребенок температурит. Операцию отложили. Я бы те москитные сетки запретила выпускать. Десятки таких случаев за лето. Мало кто выживает.

– А вы где до декрета работали?

– В Донецке была директором магазина. А сюда приехала – даже кассиршей не хотели брать, потому что приписка донецкая. Устроилась в супермаркете уборщицей. После этого только там продукты покупаю. При мне у девушек фаршированная щука упала на пол, а они ее сразу в помойку. Полы в зале моют по четыре раза в день, а холодильники – дважды. Там просроченных продуктов не найдешь. Особенно жалко, когда красную рыбу выбрасывают. До того как камеры повесили, мы с контейнеров для просроченного товара продукты домой таскали. Мои полгода красную рыбу ели. Бросали в уху, на бутерброды и пицу. И хоть бы что. Никто не отравился.

– А я в супермаркете на Окружной на кассе сидела. Пока нас немец держал, зарплаты были нормальные и порядок везде. А когда украинец выкупил, сократил половину штата. Экономит на всем. Сначала мыши на складе появились, а потом по залу начали шастать. Гигиены никакой. Вы с Донецка давно приехали?

– Я с дочкой в 2015 году. А муж там остался. У него зарплата хорошая была. На государственной шахте работал за 12 тысяч гривен. Потом на копанку позвали. 20 тысяч гривен платили. А в прошлом году начали давать по 8 тысяч рублей. В гривнях получается 3,5 тысячи. Здесь устроился на стройку. Его зарплаты как раз хватает, чтобы снять квартиру. Свою трехкомнатную в Донецке сдаем за 2 тысячи гривен.

На лавці біля жіночої консультації медичного центру №2 у Дарницькому районі Києва сидить вагітна з фіолетовою парасолею у руках. В авосьці – м’яч і два апельсини. Навколо неї на самокаті їздить дівчинка, на вигляд років 5.

– З кредитом у “Михайлівському” розібралися? Мама казала, що ви переплатили, та ще й не тим, кому треба, – запитує в молодшої, що пластиковою ложкою визбирує пінку з капучино.

– Банк накрився. Думали, кредит виплачувати не прийдеться. Але перед ліквідацією вони продали свій кредитний портфель колекторській фірмі. Ті почали дзвонити серед ночі, погрожували, що машину заберуть. У нас лишалося виплатити 20 тисяч. Чоловік гроші позичив і поніс. Думали, з долгами розщиталися. А через місяць дзвонять із фонду гарантування вкладів і питають, коли будемо борг повертати. Кажуть, нас обдурили.

– І що, будете платить?

– Не дам ні копійки. Подали на них до суду. Не хочу більше з кредитами мати діла. Угараздило мене тоді Lanos купити.

– Скільки на роди відклали?

– Та ще нічого не відкладали. Чоловік каже, поїдемо на “швидкій”. Коли вперше родила, домовилися з лікаркою. Схватки почалися не в її зміну. Я до неї звоню, а вона трубку не бере. Ти думаєш, вони зараз хабарі брати не бояться?

– Беруть ще більше, ніж раніше. Я б на твоєму місці менше ніж на 500 доларів не розраховувала. По моїх аналізах тільки кесареве світить. А в Києві менш ніж за 10 тисяч ніхто братися не хоче. Кума рожала в п’ятому роддомі. За розтин і віп-палату дала 15 тисяч гривень, бо не мала київської приписки.

Читайте також:  "Хто вам сказав?": з'явилися нові деталі про можливе президентство Вакарчука (відео)

Прийом почали півгодини тому. Черга просувається повільно. Вагітна жінка з нарощеними віями крутить у руках обмінну картку. Навпроти неї стоїть висока подруга з сережкою у носі.

– Пам’ятаєш Інку, яка в мене на весіллі дружкою була? Така худа, рижа.

– Ота, що зі Стасіком під їдальнею зажималася?

– Да. Вона через півроку після мене заміж вийшла. Чоловік – військовий. З АТО не вилазить. Вже два хлопці народила, а фігурка, як у моделі. Хотіла чоловіку сюрприз зробити. Знялася в еротичній фотосесії і вислала знімки йому в конверті. Фотограф за зйомку взяв 2 тисячі гривень, а її фотки без дозволу виставив у Facebook. Чоловік вже того вечора побачив, як його голу дружину перепощує весь Facebook. Трубку брати перестав. Вона і пояснити нічого не встигла. Написав: “Приїду через місяць. Готуй документи на розлучення”.

– Ну що там? Все добре? – запитує жінка з пофарбованим у баклажановий колір волоссям у знайомої.

Та виходить із кабінету УЗД у столичному пологовому будинку №5.

– Однокласники до ЗНО готуються, а в нас роди на носі, – киває на доньку, яка стоїть у джинсовому сарафані. – І якби хоч одне. Двійня буде.

– А тато де?

– А в тата сесія. Перший курс закінчує.

Дівчина сутулиться. Притуляється до стіни, обіймає руками живіт

– Валю, а що далі? Їй же університет якось треба закінчити.

– Навіть не плануємо цей рік поступати. У липні рожати. А хто з вересня з дітьми сидітиме? Я не можу. У мене робота. Я трьох викормила. Вісім років із декретів не виходила. Хто нагуляв, хай той і няньчить. Навіть на випуск­ний не ходила, бо у жодне плаття не влазить.

– У нас цього року випускного не було. У дівчини з Вітіного класу батько загинув в АТО. Гроші, які збирали на ресторан, вирішили передати їй.

– А як твій брат?

– У квітні було два роки, як із тюрми вийшов. Роботу нормальну знайти не може. Сам винен. Взяли на СТО. Нормальні бабки платили. А йому щось у голову стукнуло: акумулятора вкрав. Пішов на автомийку. Попрацював два місяці. Позичив у власника 3 тисячі до зарплати і повіз свою дівку на море. Ні відпустки, ні відгула не взяв. Той на нього заяву в поліцію накатав. А перед травневими дівчина кинула. То він запив. Каже, на свободі скучно. На зону знову хоче.

– Паспорт, який обіцяли зробити за сім днів, третій тиждень не віддають. А я вже квитки в Італію на 26 червня купила. Хочу попробувати безвіз на собі, – дивиться в екран смартфона і говорить по Viber вагітна, якій, на вигляд, за 40.

Волосся заплетене в косу. На джинсовому рюкзаку приколота квітка маку і синьо-­жовта стрічка.

– Лечу лоукостом за 11 євро туди і за 16 – назад, – про­довжує. – Це мій єдиний шанс побачити Венецію перед родами. Зараз як мінімум на рік треба буде відмовитися від усього і присвятити себе дитині. Мене ж ніхто вдома не розуміє. Старші досі в шоці, що я їм братика народжу. Доньці в серпні 20 виповниться, а син закінчив дев’ятий клас.

– Батькові вже краще? – запитує жіночий голос у слухавці.

– Коли сказали, що має рак шлунка, зовсім здався, руки опустив. Почав собі труну підбирати. Про лікарню і слухати не хотів. А 4 червня його Lexus на переході зачепив. Лежав і кричав, щоб викликали “скору”, бо він жити хоче. Руку зламав, має струс мозку. Добре, хоч ноги цілі. Через тиждень в Інститут раку перевезуть. Дав дозвіл на операцію.

– Бачила Славіка по телевізору. Хай би зав’язував з тими акціями, – чути через динамік.

– Тьотя Таня, та ви ж бачите, яка зараз молодьож. Це покоління нічого не боїться. Це ми з вами пам’ятаємо, що таке 1990-ті, що таке рекет. Пам’ятаю, як їздили по товар у Польщу. Автобус спинили посеред лісу. В жінку, що сиділа за водієм, окурки тушили. А чоловікові із сусіднього ряду прострелили коліно. З кожного пасажира збили по 50 доларів. Хто не мав грошей, розраховувався товаром. Мій швагро віддав рекетирам два ящики кросівок, а його сусідка – упаковку пpезеpвативів і коробку касет.

Джерело.

154

Реклама:


Related Post