Не ходіть, дівчата, до ворожок: на мене дивилися очі, сповнені відчаю, туги і безнадії

А слухайте свого серця Свою знайому Світлану я не бачила кілька літ. Вона якось швиденько вискочила заміж і поїхала до іншого міста. Всі дивувалися, як вона могла покинути Сергія, з яким уже давно зустрічалася, і прийняти пропозицію іншого. Та коли я її нещодавно побачила, навіть не знала що сказати: чи співчувати, чи шкодувати. На мене дивилися очі, сповнені відчаю, туги і безнадії, пише видання “Вісник”.

– Що трапилося? У тебе гopе? – не стрималася я. – У мене дуpдом, – відповіла стиха Світлана. – Точніше, я намагаюся від нього втекти. І розповіла таке…

Світлани – велика любителька воpoжок й екстpaсенсів. Вступала до вузу – її мама одразу побігла до бабці, що жила неподалік, щоб та кинула на картах, чи донька матиме успіх. Стара ствердно кивнула, зазначивши, щоб у гуртожиток дівчина не поселялася, бо згyбна компанія. І батьки Світлани аж три роки збирали копійка до копійки, щоб оплатити доччину квартиру. Правда, наприкінці навчання дівчина все ж перебралася жити в гуртожиток до дівчат, з якими дружила. Ті підсміювалися, мовляв, чи не страшно їй зі «згубною компанією»? Але Світлани ствердно казала: все треба перевіряти.

Бігла вона до «віщунів» й тоді, коли збиралася з подругами на відпочинок. Молодий воpoжбит, який для солідності відростив собі довгі коси, довго вдивлявся у якесь зоряне коло на папері, почухав потилицю і мовив: – Вам треба їхати не чотирнадцятого, а п’ятнадцятого червня. Так треба. Тоді безпечніше… І Світлана стрімголов мчала до дівчат, щоб переконати їх обміняти квитки на інше число. Ті злилися, казали, що вона потихеньку з глузду сходить, але все ж потім згоджувалися.

Та все змінилося тоді, коли Світлани зустріла його – Сергія. Хлопець одразу причарував дівчину. І вони стали зустрічатися. Сергій навчався у тому ж вузі. Подруги раділи, адже молоді люди були гарною парою. Білява Світлана і чорнявий Сергій. Одного разу він напросився поїхати в гості до дівчини додому. Вона погодилася. Незабаром поїхали. Мама розпитала жениха доньки про батьків, про його плани на майбутнє і прошепотіла Світлані, коли та уже збиралася в дорогу: «Що хоч думай, але він тобі не пара… Що ти з ним наживеш? Одні злидні. Не пара…»

Дорогою Світлана більше мовчала. Вона все обдумувала сказані мамою слова, адже дуже її любила. І десь у глибині душі засумнівалася в своїх почуттях до коханого. Тож наступного дня вже побігла до знайомої бабці, яка їй не раз ворожила. Та розклала карти, запалила якесь запаморочливе зілля і шепелявим голосом промовила: – Не твій він. І ти не його. За місяць будеш з іншим, він давно вже за тобою побивається. Заздрить твоєму теперішньому. Ото він твоя доля.

Світлану від таких слів як окропом обдало. І вона вискочила з квартири старої ворожки. Та кричала навздогін: – Та почекай! Це ще не все… – але дівчина тих слів уже не чула. Вона не могла уявити, як то вона може бути без Сергія? Бабця постояла в дверях, дивлячись, як збігає сходами вниз дівка, і мовила сама до себе: – Але та доля, дурненька, прилипне до тебе не на все життя. Воно ж бо по-іншому поверне.

З того дня Світлана ходила, наче у воду опущена. Хоч як не намагався Сергій допитатися, що ж трапилося, але дівчина перетворювалася на снігову королеву: мовчазну, холодну, загадкову. Вона все більше уникала хлопця, з’являлася на танцях хіба що з подругами. Сергій не міг зрозуміти, що ж сталося.

Одного разу, коли Світлана прийшла на дискотеку, її одразу біля дверей перехопив інший – Андрій, якого вона й раніше знала – далі привітань справа не рухалася. Посміливішав молодик, очевидно, коли побачив Світлану саму. – Привіт! Потанцюємо? – і вже потягнув дівчину до вальсу. Поводився наполегливо, і не встигла вона й слово мовити, як кавалер випалив: – То що, Сергій уже в минулому? Сьогодні я веду тебе до бару, згода? А давай втечемо від твоїх подруг-щебетух? Світлана посміхнулася і, на диво собі, кивнула.

Читайте також:  Чому щоденний душ шкодить здоров’ю

Тож після вальсу Андрій, міцно тримаючи дівчину за руку, вів її до ресторану. Був вечір при свічках, прогулянка містом, поцілунки при місяцеві. Світлані вдарило в голову хмільне вино, і вона добре не могла усвідомити, що ж відбувається. Пам’ятає, що Андрій, притулившись устами до її вушка, шептав: – Все одно будеш моєю. Тільки моєю, чуєш. Я давно хочу тільки тебе. Давай одружимося? – сопів, як міг, і все тягнув Світлану до свого під’їзду.

Тієї ночі вона в гуртожитку не ночувала. Прокинувшись в обіймах нового жениха, аж злякалася. Розплакалася. Андрій, поцілувавши дівчину в огoлене плече, мовив: – Все, все. Ти моя. Весілля справимо за два місяці. Цими вихідними їдемо до твоїх батьків. Знайомитися! Настирливості жениха мама Світлани тільки подивувалася. Але все це списала на його любов, а не нахабство. Тож весілля й справді відбулося за два місяці у селі Світлани.

Шoковані цими швидкоплинними подіями були й подруги нареченої. А Сергій був у розпачі, коли йому сповістили про те, що його кохана виходить заміж за іншого. Та ще більше всі здивувалися, коли подружжя за кілька місяців виїхало до іншого міста продовжувати навчання і працювати. Світлана все менше телефонувала подругам. Вони тільки через три роки дізналися, що Світлана народила донечку. Ще під час вагiтності її чоловік як з ланцюга зірвався: міг прийти додому п’янuй, привести додому веселу компанію, а інколи й взагалі ночував невідомо де. – Я зайнятий, ти ж знаєш, що я працюю у солідній фірмі, інколи й допізна треба затриматися, – спокійно пояснював дружині.

Коли на світ з’явилося маля, це спочатку молодого татуся тішило. Але недовго: одного разу, коли дитина заплакала, він вдapив Світлану по обличчю: – Що, не можеш втихомирити? Бач, я працюю, вона заважає– А я тебе геть не знаю– мовила ошелешена дружина і, схопивши дитину на руки, зачинилася на кухні. – А як ти могла мене взнати, коли в першу ж ніч у ліжко зі мною вляглася– долинуло до Світлани.

Як же в той вечір вона картала себе за те поспішне рішення, як картала. У роздумах минув ще один рік, а сімейне життя все більше poзбивалося на друзки. Та чи й було воно насправді? І Світлана наважилася зателефонувати до подруги. «Хочу приїхати», – ледь вимовила. «Звичайно, бери й донечку», – защебетала та щасливо. – А як Сергій? – Працює на одному з підприємств. З нього вийшов успішний спеціаліст. До речі. Не одружений – на другому кінці вже поклали слухавку.

Світлана все ж приїхала у місто, де навчалася. Донечку відвезла до мами в село, а сама вирішила зустрітися з подругами. Змарніла, зажурена, схудла – видно, що жіночого щастя не зазнала. За столиком у кафе вона й розповіла про невдале заміжжя: – Я уже розлучена. Андрій не був проти, щоб жити окремо. Якось спокійно до всього поставився, видно, у нього є на роботі інша. Але як би там не було, я переконалася: не ходіть, дівчата, до ворожок. А слухайте свого серця.

Подруги, перезирнувшись, усміхнулися і подивилися десь поза Світланиною спиною. Оглянулася і вона. А там стояв Сергій з великим букетом квітів. Її Сергій. Вперше за ці роки вона щиро розсміялася. І заплакала!

Джерело.

366

Реклама:


Related Post